Розмова зі Світланою Сибірцевою, секретарем ГО «Волонтерський рух «Баварці»

– Світлано, ти для багатьох стала надійною опорою. До тебе завжди можна звернутися. Мені цікаво: з чого все почалося? Хтось підштовхнув чи це було виключно власне рішення?
– Я стала волонтеркою завдяки своєму татові, який допомагав людям, що опинилися у складних життєвих обставинах. Спочатку це була проста підтримка сусідів і мешканців нашої вулиці. Ми шукали та допомагали продуктами, речами першої необхідності, ліками. З часом ми почали розширювати коло знайомств, налагоджувати контакти з іншими небайдужими людьми. Це переросло у більш системну діяльність: ми організовували поїздки на деокуповані території, допомагати внутрішньо переміщеним особам і людям, які живуть у прифронтових зонах. Для мене це стало не просто діяльністю, а важливою частиною життя і внутрішньою потребою допомагати іншим.

– У яких напрямках волонтерства ви працювали (допомога військовим, переселенцям тощо)?

– На початку нашої волонтерської діяльності ми всією сім’єю зосереджувалися на допомозі переселенцям та людям, які опинилися у скрутному становищі через війну. Ми забезпечували їх продуктами, одягом, засобами гігієни, допомагали з базовими потребами. Згодом, у зв’язку з гострою необхідністю, ми повністю переорієнтувалися на допомогу військовим. Зараз наша діяльність спрямована на забезпечення захисників необхідним спорядженням, технікою, медикаментами та іншими речами, які допомагають їм виконувати свої завдання та зберігати життя.

– Чи були моменти, коли хотілося не продовжувати волонтерську діяльність? Чому?

– Так, такі моменти були і, на жаль, виникають і досі. Найчастіше це пов’язано з емоційним виснаженням і розчаруванням у людях. З кожним роком стає складніше проводити збори, частина людей втрачає довіру або просто ігнорує прохання про допомогу. Також боляче бачити байдужість і нерозуміння
важливості волонтерської роботи. Та навіть у такі моменти знаходяться люди, які підтримують і надихають не зупинятися, і це дає сили рухатися далі.

– Як волонтерство вплинуло на тебе і твою сім’ю?

– Волонтерство дуже сильно змінило наше життя і світосприйняття. Ми почали інакше дивитися на багато речей, більше цінувати прості моменти, підтримку і людяність. На цьому шляху ми зустрічали людей із дуже складними долями, чули історії, які глибоко вражали. Це навчило нас бути сильнішими, співчутливими та відповідальнішими. Наша сім’я стала ще більш згуртованою, адже нас об’єднує спільна мета допомагати іншим.

– Чому робота волонтера важлива?

– У наш час роль волонтерів є надзвичайно важливою. Особливо це стосується допомоги військовим, які щодня ризикують своїм життям заради нашої безпеки. Волонтери часто закривають ті потреби, які неможливо забезпечити на державному рівні. Вони є важливою ланкою між суспільством і тими, хто потребує допомоги. Без волонтерів багато процесів просто не відбувалися б або відбувалися значно повільніше.

– Чи є поради, які ти хотіла б дати початківцям?

– Передусім, не боятися починати з малого. Навіть невелика допомога має значення. Важливо знайти напрям, який вам близький, і працювати в ньому поступово, не намагаючись охопити все одразу. Також варто об’єднуватися з іншими людьми: команда завжди ефективніша, ніж робота наодинці. Дуже важливо бути чесними і прозорими у своїй діяльності, адже довіра людей – це основа волонтерства. І ще одна порада берегти себе: не допускати емоційного вигорання, давати собі відпочинок, щоб мати сили допомагати іншим довгостроково.

– Що для тебе означає «волонтер»?

– Для мене волонтер – це не просто людина, яка допомагає. Це людина з великим серцем, яка здатна співчувати, брати на себе відповідальність і діяти, навіть коли це складно. Волонтер – це про небайдужість, самопожертву і щире бажання змінювати світ на краще. Це люди, які не проходять повз чужу біду і роблять усе можливе, щоб підтримати інших у найважчі часи.

Спілкувалась Аліна ГОЛОВАЩЕНКО