Що стоїть за блиском каблучки чи чіткою лінією підвіски? Ми розпитали про це Олександра Мащенка, ювеліра з 6-річним досвідом. Про шлях від першого спаяного ланцюжка до щоденної впевненої практики, про технічні тонкощі роботи з металом та про те, як влаштована ця професія зсередини…
– Шість років у професії це вже немалий термін. Де ви навчалися і чи був ваш професійний шлях з початку пов’язаний саме з ювелірною справою?
– За іронією долі, я навчався на зовсім інші професії, не пов’язаніq з моєю нинішньою діяльністю. Перше місце навчання – це Одеський політехнічний
університет. Навчався на комп’ютерного інженера. На жаль, через фінансові труднощі у родині довелося покинути навчання. Через рік вступив до Одеського коледжу комп’ютерних технологій на спеціальність технік з радіоелектроніки та телекомунікацій на заочне відділення. Чесно сказати, я був розчарований цим «навчанням» та підходом до нього. Вважав за краще шукати себе в іншому. Згодом зрозумів, що мені подобається працювати руками, і влаштувався в ювелірну майстерню учнем.
– Чому саме ювелірна справа? З чим був пов’язаний цей вибір?
– Ще до того, як зрозуміти, що мені подобається працювати руками, я захопився 3D-моделюванням. Ювелірна справа дала мені можливість втілювати власні фантазії в металі – переносити річ зі світу ідей у матеріальний світ.
– Ви пам’ятаєте свою першу роботу?
– Так, пам’ятаю дуже добре. Свою першу срібну каблучку я зробив для своєї дівчини, коли тільки почав вчитися.
– Чи є у вас улюблені роботи, які навіть зараз захоплюють?
– Моя професія вимагає від мене перфекціонізму, і так вже склалося, що немає кращого у світі критика для себе, ніж я сам. Тому я не можу сказати, що в мене є такі роботи. Безумовно, ті речі, які я робив для себе, мене зігрівають, оскільки вони є прямим відображенням моїх думок та ідей. Але глибоко всередині я не відчуваю справжньої любові до цих речей, оскільки знаю про їхні недосконалості.
– Які завдання зазвичай виконуєте на роботі?
– У ювелірній майстерні багато різнопланової роботи. Здебільшого це ремонти різного ступеня складності, а також нерідко виготовлення ювелірних виробів — від простих до досить клопітких.
– Скільки часу в середньому може піти на один виріб?
– Важко відповісти на це запитання. Буває по-різному. Є речі, які я можу зробити за 3-4 години, а бувають вироби, над якими працюю цілими днями, оскільки вони можуть складатися з півтора десятка деталей, кожну з яких потрібно довести до ідеалу.
– Як зараз із замовленнями? Які запити від клієнтів приходять до вас найчастіше?
– Так, навіть зараз у роботі в мене знаходяться два замовлення, і ще одне на етапі обговорення. Найчастіше замовляють золоті ланцюжки, хрестики, каблучки та сережки. Рідко ікони та іншу атрибутику. Найрідше замовляють якісь вироби, що потребують художньої творчості. Остання робота подібного формату була восени: це була божа корівка в червоному золоті з емаллю. Дуже цікава робота.
– Що найскладніше у вашій роботі?
– Можу сказати, що найважче в моїй роботі – це її нестабільність. Буває так, що я можу працювати 6 годин на день, а буває і 10-12. Бувало, ще більше працював. А коли живеш у такому графіку щодня, то, звісно, втомлююся. Не можу не зазначити, мабуть, і складність економічної ситуації в нашій країні. Оскільки ювелірні вироби – це товари розкоші, то з падінням рівня життя падає і попит на такі речі. Навіть 4 роки тому в мене було більше роботи, і вона була більш “дороговартісною”, аніж зараз. Тому в професії стає вже важко втриматися, а увійти в неї – ще дорожче. Професійне обладнання коштує десятки тисяч гривень. Навіть моя домашня майстерня коштує близько двох тисяч доларів і я розумію, що мені ще багато чого бракує.
