Вчителька історії за фахом Катерина Павлюк обрала шлях, який несподівано змінив її життя: замість роботи за спеціальністю вона пішла служити в Національну гвардію України. Чому вона зробила цей вибір і чи шкодує про нього, які випробування їй довелося подолати, – про це та багато іншого вона розповіла у нашому інтерв’ю. Сьогодні Катерина – діловод служби забезпечення навчально-тренувальними засобами, але її шлях був довгим: від солдата до старшого сержанта, а також ви дізнаєтесь про її перебування на посаді інструктора у 14-й бригаді оперативного призначення «Червона калина» Національної гвардії України. Її історія – це приклад сили, мужності, наполегливості, відданості своїй справі та контролю над своїм життям.

– Вітаю, пані Катерино! Дуже приємно і важливо у наш час спілкуватися з людьми, на котрих тримається безпека. Передусім хочу подякувати за Вашу службу, захист і підтримку. Це дуже важливо для нас, а також дякую, що погодилися на інтерв’ю. До речі, це ваше перше інтерв’ю?

– Ні, вже мала невеличкий досвід на телебаченні. Вперше в мене взяли інтерв’ю ще за студентських часів. Це був, певно, 2016 рік. Вдруге це було вже в березні 2025-го під час гри в страйкбол у Вінниці. Телеканали “Україна” та “ІСТV” запитували мене як інструктора (на той час) про спорядження та чим будуть займатись учасники.

– Наскільки я знаю, Ви маєте вищу педагогічну освіту й мали стати вчителем історії, так? Що спонукало так різко змінити професію та піти на службу?

– Я ніколи не хотіла бути вчителем. Це був вибір батьків (на це вплинуло багато факторів, заглиблюватись не буду) і їхнє бажання чи обов’язок дати мені вищу освіту. Поштовхом стало бажання чоловіка піти служити і я дізналась, шо мені можна теж. Я взагалі довго не думала йти чи не йти, в 19 років я була легковажною до прийняття серйозних рішень. До того ж мрія дитинства бути “серйозною тьотьою в органах” вже стала більш реальною.

 – Можливо, Ви раніше помічали в собі певну зацікавленість у військової галузі?

– Я б не сказала, що дуже цікавило. До того ж, я в дитинстві думала, шо служать тільки хлопці, тому не забивала цим голову.

   – Тож з чого починався ваш шлях? З якими перешкодами зіткнулися на початку?

 – Починався з кабінету відділу кадрів, де спершу відмовили. Причиною було те, що жінки треба були вже готовими спеціалістами (зв’язок, медицина, кухар, фінанси). На інші посади не брали. І всім відома фраза “ми вам передзвонимо”.

– Все ж, вдалося піти у Національну гвардію України. Як там зустріли?

– Здивування, шок, і “фу, дівчата в армії”.

– Навіть попри те, що світ все більше толерує жінок у «чоловічих» професіях, випадки дискримінації за статтю все ще досить поширене явище. Що саме Вам довелося пережити?

– Це стереотипність, що дівчата крихкі і ніжні, і навантаження не потягнуть, почнуть в будь-яких ситуаціях плакати. І це тільки при першому погляді навіть, коли людина про тебе абсолютно нічого не знає. Ти кожному маєш доводити, що ти заслуговуєш тут бути.

– Натомість Ви навіть досягли посади інструктора з бойової підготовки. Коли і чому ви задумались над тим, аби ним стати?

– Вперше промайнула така думка, коли побачила наших двох інструкторів на перших стрільбах і подумала “хочу бути як вони”. Працювала над собою майже рік, щоб мене відправили на курси для отримання  звання «молодший сержант», без яких мене не допустили б до навчання на інструктора. Наступного року вже на курси інструктора. Я змогла довести, що потягну навантаження. Закінчила курси з відзнакою і омріяна посада – моя.

– Який улюблений та найгірший спогад за роки служби?

– Перший улюблений момент – це здача фізичного випробовування перед контрактом. Інструктор на прийомі перед здачею каже: “ану, здивуй мене” а я підтягнулась 6 разів (це норматив для хлопців) і була допущена до подальших етапів. Потім неодноразово мною соромили хлопців, що дівчина «чистими» підтягується більше, ніж вони. Прикрим було падіння під час проходження урочистого маршу після складання військової присяги. Я маршувала в останньому ряду і посковзнулась на льоду. Це падіння бачило командування, рідні тих, хто також складав присягу. Хоч я швидко піднялась і не затримала рух, але соромно досі. 

– Ви любите свою службу?

– Так. Люблю вже 7 років (сміється).

– Опираючись на семирічний досвід, яку пораду дали б охочим вступити до лав Національної гвардії України?

– Зайнятись своїм здоров’ям, підлікувати все, що можна. Бути готовим психологічно до цікавих запитань на тестуваннях, можливо, до тиску, до вирішення термінових задач, де треба спершу розкласти все в голові, потім в документах та діях. Бути готовим до відряджень, щоб «на підхваті» були люди, які допоможуть у побутових питаннях. Обов’язково мати добру фізичну підготовку, щоб бути витривалим.

Спілкувалася Марина РАДЧУК