Ніна Степанівна Поляруш – кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. З 1981 року працює в закладі. Ми зустрілися з нею, щоб поговорити про звʼязок літератури і війни та вкотре впевнитись, якою великою є цінність слова в наш час.

– Війна – це справжнє горе, з яким зіткнулися українці. Сьогодні ми живемо у складний та тривожний час. Кажуть, що, як не дивно, та через художнє слово люди можуть сповна зрозуміти справжню ціну свободи, людяності та миру. Цікаво почути Вашу думку щодо важливості художнього слова під час війни.

– Слово має величезну силу. Тарас Шевченко писав:
«Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!»
Сьогодні, у такий надзвичайно складний час, люди почали читати. Читають в трамваях, в метро, в машинах, у школах, в університетах, в окопах. Літературу про війну пишуть для зцілення та терапії, як для свідчення. Книга, за словами Франка, – «морська глибина». Поринувши у будь-яку книгу, особливо в ту, де змальована боротьба українського народу за свою незалежність, починаєш отримувати силу жити. Читання дає цілісне уявлення про художнє осмислення подій сьогоднішньої
війни, подій минулої Другої світової війни. Саме література тримає кожного.

– Читання формує критичне мислення. Чи читаєте Ви кожного дня?

–Так, читаю кожного дня. Читання посилює нашу памʼять. Щоб добре все запамʼятовувати , навіть, скажімо, у моєму вже старшому віці, я читаю щодня.

– Чи є у Вас власна колекція книг? Як довго ви її збираєте?

– Я маю величезну домашню бібліотеку. У мене є вся література ХХ століття. Сьогодні свою бібліотеку я поповнюю сучасними книгами, які зʼявляються. Завжди радію новопридбаній книзі. Я почала збирати літературні твори ще коли навчалася в школі.

– Коли Ви зрозуміли, що література – це ваше покликання?

– Любов до літератури мені прищепила моя вчителька, Варвара Луківна Бородянець, – Заслужена вчителька України. Я їй завдячую вибором своєї професії. Варвара Луківна навчила мене звертати увагу на силу слова.

– Які українські письменники вас надихають?

– Знаєте, я завжди була захоплена українською літературою ХХ століття, зокрема першою половиною. Твори шістдесятників я читаю з особливим захопленням. Сучасна література багатовекторна. Щоразу, коли я йду до книгарні, я дивлюся на нові імена і для себе їх відкриваю. Останнім часом таким відкриттям для мене стала Тамара Горіха Зерня з її романами «Доця» та «Шептуха». Те, що я читаю сьогодні про війну, воно лікує, дає надію на краще, утверджує почуття віри і це дуже важливо. Література – це дзеркало.

– Назвіть, будь ласка, ваш улюблений твір про війну?

– Їх немало. Скільки б я не читала новели Ольги Кобилянської, Григора Тютюнника, щоразу це нове сприйняття. Особливо люблю читати новелістику. Зараз захоплююсь оповіданнями Валерія Пузіка.

– Можливо, Ви й пишете твори, зокрема на військову тематику?

– Не можу собі цього дозволити. Я не вважаю, що настільки підготовлена для написання творів військової тематики. Найбільше сприймаю твори, які написані самими військовими.

– Ви викладаєте навчальну дисципліну «Художня література і війна: український вимір». Яка цінність цього курсу?

– Найбільша тут цінність виховна. Саме навчальна дисципліна має потужне значення для формування національної свідомості. Твори про війну патріотичні. Їх наша молодь має читати і знати героїв своєї держави.

– З яких творів Ви б порадили ознайомлення літератури війни?

– Мабуть, треба почати із Сергія Жадана «Інтернат». Варто подумати над образом інтернату та чому саме така назва.

– Чи можна порівняти сучасну літературу про нинішню війну з творами про Другу світову? У
чому відмінності?

– Коли почалася російсько-українська війна, помітним було звернення до творів Олександра Довженка. Особливо вражаючим є його щоденниковий запис, який він почав вести з початком війни і його «Україна в огні». В Олеся Гончара є три прочитання війни: «Прапороносці», «Людина і зброя», «Циклон». Поезія періоду війни несе могутнє відчуття єдності народу, готовності стати на захист.

– Ви є головою обласного Всеукраїнського товариства імені Олени Теліги? Яка мета цього товариства?

– Насамперед, Олена Теліга вражає своєю сміливістю. Вона не така, як інші. Це імʼя патріотки та поетеси є окрасою не тільки української літератури, а й історії. Вона пішла на смерть заради ідеї. Олена Теліга могла виїхати, але вона цього не зробила. Навіть вороги захоплювалися її мужністю та стійкістю. Не кожен чоловік зміг би так себе вести. Треба читати твори Олени Теліги. На честь поетеси є конкурс «Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив».

– Щира вдячність за цікаве спілкування. Про цінність слова варто говорити, адже слово – це наша зброя.

Спілкувалася Катерина БУДУЛАК
Світлина героїні інтерв’ю – з офіційного сайту ВДПУ ім. М. Коцюбинського