Їду в трамваї. Бачу: хлопець з дівчиною. Вона ніжно сперлася йому на плече. Романтика, любов, естетика…

Розблоковує хлопчина телефон, щось шукає, а там в TikTok напівгола дівчина в, чесно кажучи, доволі гарному купальнику… І знаєте, що мене справді здивувало? Не те, що він миттєво закрив «незручне» відео. І навіть не те, що вона нічого йому не сказала, хоча теж дивилася в екран його смартфону.

Найбільше мене вразило інше: алгоритми TikTok знають про нього більше, ніж вона. І це змушує замислитись не лише його, а й усіх користувачів програм для безкінечного скролінгу.

От вам і цифрова держава: паспорт у «Дії» – для уряду, історія пошуку – для спецслужб,
а TikTok знає, що ти дивишся, коли навіть дівчина думає, що ти дивишся тільки на неї.

Звісно, трохи ніяково визнавати, що довелося випадково зазирнути в телефон незнайомої людини.
Втім, творчість іноді народжується саме з таких побутових спостережень: коли реальність сама підказує сюжет, а художня публіцистика лише допомагає його осмислити.

Андрій ПАСТУШЕНКО

Зображення згенеровано ШІ