Війна змінила життя українців. Для когось вона стала поштовхом докорінно змінити абсолютно все. Наш співрозмовник — Олег, військовий льотчик, який нині виконує бойові завдання на різних напрямках фронту. Про свій шлях у небі, вибір професії та про те, що дає силу не зупинятися — у відвертій розмові з ним.
— Розкажіть, будь ласка, про свій професійний шлях.
—Мене звати Олег. Я — військовий льотчик другого класу, пілот літака (Су-27). Виконую бойові завдання на різних напрямках фронту: пошук і знищення «шахедів», авіаційно-бомбове ураження ворожих сил та авіаційне прикриття наземних підрозділів. Мріяв про авіацію з дитинства: побачив літак у небі й дуже захотів стати цивільним пілотом пасажирських літаків. Пізніше побачив зображення літака Су-27 і вирішив стати пілотом-винищувачем. Спочатку навчався в льотному коледжі (не як пілот); після закінчення прийняв рішення реалізувати мрію й вступив до Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Навчання тривало 5 років; польоти почав виконувати з третього курсу. Набув навичок керування легкомоторними та реактивними літаками, а також винищувачами (Су-27). Після випуску був направлений у частину й виконував завдання в мирний час. З початком повномасштабної війни перейшов до бойової діяльності; наразі маю близько 250 бойових вильотів.
— Якими були ваші очікування перед початком служби?
— Мої очікування були, перш за все, пов’язані з красою та величчю авіації. Вступаючи на службу, я уявляв її як престижну та мирну професію. Сподівався, що наша служба буде зосереджена на підтримці іміджу Повітряних Сил , що включало б демонстрацію потужності пілотування під час навчань, а також участь у військових парадах.
— Що було найважчим/найцікавішим у процесі навчання? Які були перші враження?
— Найбільш незабутніми були, безсумнівно, перші враження від самостійного польоту, які відбулися на 2-му курсі на легкомоторних літаках. Це був момент, коли ти піднімаєшся в небо і вперше відчуваєш себе не пасажиром, а пілотом. Це надало абсолютно нових відчуттів. Спочатку це було трішки страшно і незвично через відповідальність та невідомість, але це відчуття швидко трансформувалося у неймовірне захоплення.
Дні перших самостійних вильотів – як на навчально-бойовому, так і на реактивному літаку – неможливо забути. Це справді найважливіші дні у житті пілота, які запам’ятовуються назавжди. Відчуття перед польотом: насамперед, це надзвичайне хвилювання. Це мить, коли ти залишаєшся один на один з машиною; все залежить лише від твоїх знань і навичок. Це усвідомлення абсолютної відповідальності за літак і за політ, що робить цей день винятково значущим у професійному становленні.
У небі переважає надзвичайна концентрація. Усі знання, які ти здобував роками, усі інструкції та команди автоматично використовуються для керування машиною. Це відчуття, що ти повністю контролюєш ситуацію, виконуючи пілотування на високому рівні уваги.
Емоційний пік настає одразу після посадки. Ти відчуваєш глибоку радість, гордість та справжнє задоволення від того, що виконав це завдання самостійно та успішно. Це підтверджує твою готовність рухатися далі.
— Що, на вашу думку, є найважливішою якістю для військового пілота?
—Найважливіше – це зберігати абсолютно «холодну голову» та критичне мислення. Адже адреналін і самовпевненість можуть призвести до імпульсивних рішень. Пілот повинен свідомо відкидати емоції, щоб об’єктивно оцінити ризик і оперативно прийняти зважене рішення.
— Чи змінилося небо над Україною для вас особисто з початком повномасштабного вторгнення?
— Небо змінилося радикально. Воно перестало бути символом миру, зникла вся цивільна авіація. Небо перетворилося на поле бою та зону відповідальності. Це втрата колишнього відчуття.
— Що для вас важче: фізична чи моральна втома?
— У роботі військового пілота фізична і моральна втома діють одночасно і є нерозривно пов’язаними. Моральна втома виникає через надзвичайну інтенсивність бойової обстановки та необхідність максимальної концентрації при обробці даних і польотах на великих швидкостях і малих висотах. Фізична втома є прямим наслідком значних перевантажень, які організм постійно долає під час активного маневрування. Важко виділити важчий аспект, оскільки фізичне виснаження погіршує швидкість реакції та здатність до концентрації, що прямо посилює моральну втому. Обидва ці фактори в комплексі виснажують пілота, підвищуючи ризик помилки.
— Які навички, отримані в армії, ви вважаєте найціннішими?
— Вважаю дисципліну найціннішою. Це здатність до неухильного дотримання встановленого порядку, правил та високих стандартів виконання роботи. Це, насамперед, самодисципліна та особиста відповідальність. У моїй спеціалізації будь-яка неточність чи недбалість (халатність) має критичні наслідки, аж до загрози життю. Дисципліна забезпечує чітке дотримання алгоритму дій під час виконання складних маневрів або відпрацювання польотного завдання. Ця якість була закладена і вдосконалювалася протягом усіх років навчання, починаючи з курсантської лави, оскільки для льотного складу необхідний винятково високий рівень професіоналізму та контролю.
— Розкажіть про момент або завдання яким ви найбільше пишаєтесь (без розкриття військовий таємниць)
— Це була місія з бомбового ураження на Курському напрямку влітку минулого року, метою якої було знищення ворожої піхоти та складу зберігання ворожих БПЛА. Завдання було виконано успішно і з високою точністю. Цей виліт отримав офіційне визнання: після підтвердження результатів командувач Повітряних Сил (КПС) особисто опублікував відео мого удару на своїй сторінці. Це стало публічним підтвердженням ефективності нашої бойової роботи, що є для мене найвищою оцінкою.
— Як на вас вплинув військовий досвід?
—Найбільш значущим позитивним аспектом є глибоке відчуття власної корисності та приналежності. Під час виконання завдань, я чітко усвідомлюю, що моя робота має критичну важливість для держави. Це відчуття того, що ти потрібен своїй країні і докладаєш зусиль для її збереження, є потужним мотиватором. З набуттям досвіду приходить розуміння того, що ти є важливою людиною, яка виконує велику справу. Це формує чітку життєву позицію.
Основним негативним наслідком є погіршення стану здоров’я та порушення життєвого режиму. Часті виклики як удень, так і вночі, призводять до критичного збиття режиму сну та харчування. Постійна готовність до виконання завдань вимагає максимальної концентрації, що призводить до накопичення втоми. Хоч це і є частиною досвіду, постійне перебування в умовах, які виснажують організм, неминуче впливає на загальне самопочуття та вимагає в подальшому значних зусиль для відновлення.
— Що ви хотіли б сказати цивільним українцям?
— Я б порадив зосередитися на таких ключових аспектах: не розповсюджуйте неперевірену інформацію та чутки. Уникайте дезінформації, що може підривати єдність. У жодному разі не можна негативно обговорювати Збройні Сили України, і особливо негативно ставитися до військовослужбовців, які перебувають на відносно безпечній території, у селі чи місті. Негативні відгуки про них неприпустимі. Зараз існує велика проблема, коли добросовісних військових плутають із представниками ТЦК. Я б не хотів бачити такого упередженого ставлення в цивільних містах і селах. Моя порада – максимально запобігати поширенню цієї хибної думки. І, звісно, продовжуйте донатити на Збройні Сили України.
Спілкувалася Аліна ШАЛАЄВА
Фото з мережі
