Бердичів…
Якби слово колорит стало б містом – це був би саме Він. Коли вимовляю це слово, з вуст наче лине музика: солодка, як пиво з медовим відтінком із місцевого пивзаводу, та ніжна, наче квіточки на клумбів центрі міста.

Бердичів… Це не просто крапочка на карті – це вирій мрій, історії відомих постатей та просто людських доль. Щоразу, коли я думаю про мою малу батьківщину, в уяві спалахують шпилі на верхівках кляштору босих кармелітів, вулички, що пахнуть солодом, та старі будиночки, які під різним ракурсом нагадують такі великі міста, як Львів чи Одеса. Коли я йду серед вузеньких вулиць, де росли і знаходили натхнення багато відомих нам осіб, я захоплююсь.

Якщо говорити про людей, що внесли вагомий вклад в історію та культуру всього українського народу, першою особою, яка спадає мені на думку, є великий письменник за
походженням француз – Оноре де Бальзак, який виконав свою найзаповітнішу мрію – узаконив найбільше щастя свого життя. Тут, у костелі святої Варвари, він обвінчався із шляхтичкою Евеліною Ганською. І місто тут – не просто глядач, а учасник цих душевних подій.

Найважливіше для мене – це те, яким Бердичів є у серцях людей. На території міста проживає багато культур, тому кожен бачить містечко по-своєму. Ми, бердичівці, є справжніми патріотами, а часом навіть фанатами нашої малої батьківщини. Ярмарки, пісні, традиції – усе це лишає глибокий слід у наших чуйних серцях.

Я сприймаю Бердичів сьогодні як місто, що зберігає пам’ять і водночас постійно її оновлює через творчість. І навіть зараз, коли я навчаюся у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського, відносно далеко від дому, прагну говорити про рідне містечко, тому що ми взаємно залишаємо пам’ять одне в одному. Людина – у серці міста, а місто – у серці людини. Місто та його мешканці – це єдиний організм, цілісна картина. Кожен із нас залишає яскравий мазок фарби на полотні, яке вже давно розписане мільйонами до нас. Це не робить образ плямистим чи хаотичним – навпаки, кожне нове доповнення додає полотну тонких, неповторних відтінків, створюючи живу і постійно мінливу гармонію.

Ірина ХІХЛОВСЬКА

Фото авторки та з сайту «Навігатор Україна»