У теплий вихідний день Центральний парк імені Леонтовича традиційно наповнений людьми. Та перша неділя травня цього року стала особливою: вінничан і гостей міста тут об’єднала спільна мета — відзначення 12-річчя полку «Азов».
Підрозділ було створено 5 травня 2014 року в місті Бердянськ. Відтоді «Азов» стоїть на захисті територіальної цілісності України, її законів і конституційного ладу. Бере активну участь у відбитті російської агресії. Щороку ця дата набуває особливого змісту — і цього разу її відзначили благодійним забігом.
Учасники могли обрати дистанцію на 3, 5 або 10 кілометрів. Долучитися могли всі охочі — від професійних спортсменів до тих, хто просто хотів підтримати захисників. Поруч діяли тематичні локації: відвідувачі знайомилися з роботою бригади, дізнавалися про тактичну медицину, управління дронами, сучасну зброю, тепловізори та засоби зв’язку. «Кожна людина в стресовій ситуації опускається з рівня знань до рівня навичок», — ділиться бойовий медик, пояснюючи важливість практичної підготовки.
На території також працювали благодійні точки: за донат можна було скуштувати їжу або придбати мерч бригади. Тим часом біля старту зібралося близько двох сотень учасників. Захід розпочався хвилиною мовчання та виконанням Гімну України. Кожен у цей момент подумки згадав тих, за кого біжить сьогодні.
На стартових номерах учасники писали «біжу за…» — імена тих, чиє життя обірвала війна.
О 12:30 натовп завмер у спільному відліку: три, два, один — старт. Забіг розпочався. Серед учасників — ветерани з протезами, військові з ампутаціями на
милицях, мами з візочками, діти, люди старшого віку, а також матері й дружини загиблих бійців. Це був не просто спортивний захід — це був символ витривалості, пам’яті та єдності.
Волонтери підтримували бігунів на дистанції, підбадьорювали їх і зустрічали на пунктах гідратації. Попри втому та спеку, учасники не зупинялися, кожен долав свою дистанцію у власному темпі. Близько 13:00 перші учасники перетнули фінішну пряму. На них чекали пам’ятні медалі «Азов».
«Я бігла за своїх друзів, які загинули внаслідок російської атаки. Сподіваюся, вони бачать, що цю медаль я присвячую їм», — ділиться учасниця забігу.
Втомлені, але горді, люди фотографувалися, обіймалися та ділилися враженнями. Бо цього дня кожен крок був не лише про дистанцію, а про пам’ять, вдячність і віру. Адже тільки в єдності — наша сила.
