У коридорах будинку дитини тихо. Лише зрідка чути кроки медперсоналу та приглушені голоси. На стінах — дитячі малюнки, аплікації, фотографії. На них — щирі посмішки, яскраві кольори й, здається, зовсім інший світ.
Долі цих дітей об’єднує спільне — складні життєві обставини та відсутність батьківського піклування. Тут живуть діти віком від народження до 18 років, які в певний момент свого життя залишилися без родинного тепла. На подвір’ї немає галасу. Тут не побачиш дітей, які весело бавляться на майданчику чи гойдаються на гойдалках. Більшість вихованців мають порушення опорно-рухового апарату, а дехто взагалі прикутий до ліжка. У палатах — іграшки, медичне обладнання. Дитячий будинок функціонує, зокрема, як медичний заклад: тут надають послуги з лікування та реабілітації.
Волонтерку Софію обережно бере за руку хлопчик. Він міцно стискає її долоню і не відпускає.
«Коли він взяв мене за руку, моє серце розбилося, і мені захотілося зробити все, щоб він був щасливим», — каже вона. Діти, попри обставини, в яких опинилися, тягнуться до людей. Вони шукають тепло у поглядах, у дотиках, у простій присутності поруч. І здається, що навіть у найскладніших умовах добре серце допомагає долати будь-які перешкоди.
«Держава також піклується про таких діток. У нас немає байдужих людей. Усі відповідальні та серйозні», — говорить директорка закладу Надія Андрієвська. Попри державне фінансування, потреба у волонтерах і гуманітарній допомозі залишається постійною. Це і продукти харчування, і засоби гігієни. Заклад підтримують небайдужі люди, які приходять сюди не лише з допомогою, а й із теплом. Старша медична сестра зізнається:
«Перші пів року я приходила на роботу і щодня думала, що звільнюся. Потім звикла і зрозуміла, що це моя робота».
Люблячі серця тут чекають на обійми й увагу. Це відчувається у кожному погляді, у кожному дотику. Їхні долі не загублені. Вони просто інші. І,
перебуваючи тут, розумієш: цим дітям найбільше потрібні не лише ліки чи допомога. Їм потрібне відчуття, що вони не самі.
Софія РУБЦОВА
До створення матеріалу надихнув візит волонтерів до
Вінницького обласного спеціалізованого будинку дитини з ураженням центральної нервової системи
