Неділя. 9:30. Локація «Альфа».

Ранкове повітря ще вологе, пахне торішнім листям і свіжозвареною кавою, яка розходиться від намету організаторів. Щотижня брати Сергій та Дмитро організовують гру, що має назву «страйкбол». Неділя, 22 березня, не стала винятком.

Біля зони гри поступово збираються гравці. Я тут вперше, і поки що єдине, що видає в цьому місці військову гру, – це групи хлопців у камуфляжі, які збираються на галявині. Вони стоять невеличкими гуртами, жартують, діляться цигарками, розглядають чиюсь нову зброю. Атмосфера напрочуд спокійна, ніби перед звичайною прогулянкою, а не грою, де сьогодні використовуватимуть дрон і десятки гранат.

Підготовка до гри розпочинається зі спеціального одягу. Його зовсім не відрізнити від військової форми. Хлопці вдягають камуфляж та прикрашають його шевронами. Заходи безпеки понад усе, тому обов’язково присутні окуляри, рукавиці, каски, а також наколінники.

Потім переходять до перевірки, а іноді й закупівлі імітаційних пристроїв. Це можуть бути петарди та гранати.  Хтось налаштовує рацію, інші сходяться до столика братів-організаторів, де можна докупити набоїв та імітаційних пристроїв або просто випити кави та задонатити на розвиток страйкболу.

Найбільше було юнаків-студентів. Серед них і другокурсник Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського – Олександр, якого ще кличуть Варяг. Зі слів його матері – пані Ольги, яка на прохання сина прийшла за нього вболівати, він займається страйкболом уже рік. Щиро захоплюється військовою справою і мріє пов’язати з цим своє життя, наслідуючи приклад батька.

«Найважливіше в страйкболі – це тактика, робота з побратимами. В нас є задача і якщо ми виграли, то задачу виконали на відмінно, якщо ні, то ми вже десь прохалтурили», – коментує хлопець.

Тим часом із рації лунає композиція гурту ТНМК «Василь». Дуже доречно звучать рядки приспіву: «Що б там не було, як би не було – все одно добро закохає зло».

«Усі такі різні, але такі схожі. Їх об’єднує мета – виграти та гарно провести час», – зізнається Ольга.

До початку гри залишається кілька хвилин, тому страйкболісти поступово прямують до самої локації і перед ними височіє ряд бетонних арок, занедбана будівля, кущі, вузькі стежки – стає зрозуміло, де буде весело.

Перед початком – брифінг. Сергій (або Зєрг) у жилеті з написом «інструктор», збирає гравців півколом. Новачків виокремлює одразу – для них короткий лікбез: правила, тонкощі, безпека. Решта тим часом уже діляться на команди. Сьогодні це «сині» та «жовті». Розпізнати їх просто: стрічка на передпліччі – і більше ніяких питань.

Зєрг пояснює суть першого раунду. Жовті – штурмовики, сині – оборона. На локації – чотири прапори. Завдання штурмовиків – захопити три з них, а потім, якщо вдасться, і четвертий, після чого підкріплення оборони припиняється. Відродження в нападників – групами по п’ять осіб, в оборонців – кожні п’ять хвилин.

Окреме правило: у будівлі стріляти лише поодинокими. З будівлі або в неї – можна чергою. І головна несподіванка сьогоднішньої гри – дрон. Він літатиме над полем і «вражатиме» групи від чотирьох осіб. Хлопці перезираються: дехто посміхається, дехто зосереджено киває.

Після 10-хвилинного брифінгу Зєрг оголосив:
– Увага! Команда синіх займає оборону відведеної смуги. Команда жовтих рухається на точку старту з локації.

Він веде за собою команду синіх, аби показати межі їхньої оборони і щоб вони могли далі скоригувати напрямки своїх сил.

Раунд 1 розпочинається…

Спочатку тиша. Така, що чуєш, як десь праворуч хтось видихає: «Ну, погнали…». А тоді – вибух. Перша граната розриває ранок. І одразу ще одна. Десь за кущами вже тріщать автомати. У цей момент стежити за командами стає неможливо. Напруга зростає і невимушена атмосфера перетворюється на відчуття постійної небезпеки. Всі органи чуття загострюються, і тепер напружувати може навіть шелест листя.

Характерний запах пилу та пороху заполонив повітря. Гра задає темп із перших хвилин. Команда синіх розділяється на менші групи та обороняє різні точки, а також спостерігає за тим, як поступово підходять жовті.

Починається перша перестрілка. Звуки пневматичної зброї стають частішими, і вже незабаром із різних закутків локації чути: «Ап!», «Ап!», «Ап!». Учасники виходять на зону відродження з піднятою рукою, що символізує їхній статус ураженого.  Хтось лається крізь зуби, хтось одразу біжить назад – відроджуватися.

Ситуація розгортається по-новому, коли в повітрі з’являється дрон. Всі погляди спрямовані вгору, і згадка про те, що він почне вражати туди, де є скупчення людей, змушує гравців знову рухатись. Хтось кричить: «Дрон!», і цього достатньо, щоб група розсипалася, як налякана зграя.

Жовті підступають до прапорів, конфлікт набирає обертів, і в хід ідуть нові тактики. Основна ціль синіх – не дати супротивнику підібратись до прапора.

«Ми хочемо їх відрізати, щоб не ходили», – пояснює тактику один з учасників команди жовтих.

Розпочинається жорстока безперервна стрільба з метанням гранат. Один із жовтих, забувши про наслідки, напав на групу синіх, але швидко був знешкоджений. Бій закінчується взяттям першого прапора жовтими. А за ледве 10 хвилин та ж команда виборює ще один прапор.

Перший раунд завершився феєричним боєм за будівлю. Чого лише варта неймовірна емоційна підтримка головного командира синіх із позивним Лемур. Жовті щосили штурмували будівлю. Сині відповідали тією ж монетою. Гранати летіли одна за одною. Вибух. Ще один.

Але час виходить. Перший раунд завершується. Жовті захопили два прапори з чотирьох. На полі западає тиша. Хтось стоїть, упершись руками в коліна, важко дихаючи. Хтось уже сміється, поплескуючи товариша по плечу.

Було оголошено coffee-break. Попередня напруга знову змінилася, і навколо запанувала жартівлива та невимушена атмосфера. Хлопці отримали 20 хвилин на перепочинок. Хтось пив енергетик, хтось емоційно обговорював раунд і вже планував свої наступні дії. Почувши оголошення про кінець перерви, гравці з новими силами вирушили на початкову точку.

Перед ними знову став Зєрг для пояснення ходу гри в наступному раунді. Суть залишалася та сама, однак тепер команди міняються ролями. Жовті, раніше відповідальні за штурм, тепер спробують себе в амплуа оборони. Сині ж навпаки стають штурмовиками.

Порівняно з першим раундом, другий стартує відносно тихо і спокійно. Звикаючи до нової тактики, команди лише згодом починають певний рух.

«Дрон у повітрі!», – голос Зєрга лунає над полем, і тишу миттєво розриває стрілянина.

Це змусило команди розворушитися. Звуки стрільби стали частішими. Тактика синіх у ролі штурмовиків полягала в розділенні на групи по 4–5 осіб та поступовому штурмі точок, які жовті так відчайдушно обороняли. Саме такі скупчення людей дрон і шукав. Довелося бути напоготові, аби вчасно розбігтися та об’єднатися знову.

Групи, що були розташовані лінією, почали перші штурми. Декілька жовтих миттєво було уражено. Захоплені азартом юнаки з команди синіх рвонули в несамовитий штурм, за що миттєво поплатилися втратами особового складу.

Звуки гранат частішають настільки, що здається, ніби вони зовсім безперервні. Згодом виявляється, що організатор забажав додати перцю в гру – і робить він це саме так: розкидає гранати по локації, тим самим пришвидшуючи реакцію та розвиток подій.

«Якщо вони зараз не штурмануть, то я не знаю…», – сміється Зєрг.

І вони штурмують. Жовті, які мали тримати оборону, раптом самі переходять у наступ. Сині відповідають, але їхній напад відбивають. Бій досягає піку. Стрілянина стає суцільною, гранати вибухають безперервно. Здається, що повітря вібрує. Дві команди продовжують запеклу боротьбу, у результаті якої сині беруть перевагу.

До кінця раунду залишається 20 хвилин. Жовті намагаються розвернути ситуацію на свою користь. Вони [сині] йдуть на точку.

«Харош-харош, вийшло, молодець», – перегукуються між собою.

Сутичка продовжується. Тепер найгарячішою точкою стала будівля. Лічені хвилини до кінця. Зєрг підбадьорює команди. Фінальною битвою стає хаотичний та несамовитий штурм синіх. Одразу ж піднімаються руки, і один за одним вони повідомляють: «Ап!», та все ж це не завадило їм вибороти прапор в останній момент.

Раунд завершився.

«Заберіть прапори!», – лунає команда Зєрга.

Прапори забирають, гравці виходять із зони повільно, ніби не бажаючи випускати з себе те, що тут було. Хтось стягує каску, проводить рукою по спітнілому волоссю. Хтось одразу тягнеться по цигарку. Сміються, жестикулюють, знову розбирають моменти.

«Сьогодні гра була цікава, не така, як завжди, це було реально прикольно. Люблю страйк, бо саме тут я розслабляюся від своїх буденних проблем», – з усмішкою згадує гру один з учасників.

Я залишаюся на галявині ще на кілька хвилин. Дивлюся, як хлопці розходяться, як хтось уже домовляється про наступну гру. Згадую слова з пісні, що лунала зранку: «Що б там не було, як би не було – все одно добро закохає зло».

Марина РАДЧУК

Фото авторки