Про трагедію Маріуполя чув майже весь світ. Події, що відбулися в місті на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, зачепили серця всіх небайдужих. Місто перебувало в повному оточенні: мешканці ховалися в укриттях під’їздів, у спортзалах, згодом перебиралися до сховищ підприємств та комунальних закладів.

Одним із таких укриттів став підвал Донецького академічного обласного драматичного театру.

16 березня 2022 року окупанти цинічно скинули авіабомбу на будівлю театру. Перед ним великими літерами було написано слово «ДЕТИ», як знак, що всередині перебувають лише цивільні. Дива не сталося. Росіяни вчинили цей злочин, продемонструвавши свій цинізм і бездушність.

За попередніми даними того дня загинуло близько 600 осіб. Відтоді щороку 16 березня в різних містах України біля театрів проводять акції пам’яті загиблих у Маріупольському драмтеатрі.

16 березня 2026 року вінниччани вкотре долучилися до такої акції. Близько пів сотні мешканців зібралися біля Вінницького обласного академічного театру імені Миколи Садовського. Тремтячими руками вони тримали лампадки, згадуючи трагедію Маріуполя. Люди не могли стримати сліз, покладаючи свічки до символічних літер. Центральна площа міста, яка зазвичай наповнена шумом і життям, цього вечора була огорнута суцільною тишею.

З липня 2023 року окупаційна влада розпочала знесення залишків театру та його так зване «відновлення», яке завершили наприкінці 2025 року.

Про важливість таких заходів говорить 17-річний Андрій: «Я вважаю, що це обов’язкова акція, яку потрібно поширювати, щоб усі пам’ятали, що зробили ці… сусіди і який біль вони нам завдали».

Після завершення події площа ніби наповнилася невимовним болем. Тихий плач став відлунням голосів тих, хто хотів кричати, але не мав шансу.

Маріуполь – це Україна. Був, є і буде.

Софія РУБЦОВА

Фото: RealGazeta та авторки