БІЛЬШЕ НІЖ СПОРТ: ОДИН ДЕНЬ ІЗ ЖИТТЯ КЛУБУ «ЛЕГІОН»

Дзюдо – це японське бойове мистецтво, створене Дзіґоро Кано в 1882 році на базі традиційного дзю-дзюцу. Засновник покращив техніки самураїв, усунувши найбільш травматичні елементи задля безпеки спортсменів. Головний акцент було перенесено з грубої сили на використання енергії суперника через кидки та больові прийоми. Кано прагнув створити не просто систему бою, а метод гармонійного розвитку тіла та духу. Зараз це дисципліна, яка базується на принципах взаємної поваги та максимальної ефективності.

30 квітня я мала змогу відвідати секцію, до якої колись ходила й сама, щоб згадати, як проходять тренування зі східної боротьби у моєму рідному Могилеві-Подільському. Зараз рух дзюдо у місті активно розвивається завдяки Владиславу Медведюку — учаснику Чемпіонату України із дзюдо, тренеру з 2016 року та засновнику СК «Легіон» на базі ДЮСШ Могилева-Подільського.

Клуб радо вітає молодь віком від 6 до 16 років, незалежно від рівня фізичної підготовки. Зараз він налічує близько 70 спортсменів, кожен з яких привозив додому призові місця з всеукраїнських та міжнародних змагань. На вході до гімназії №5, в одному зі спортивних залів якої проводяться заняття, Владислав мене зустрів. По дорозі до місця проведення тренування він розповів про свій шлях спортсмена та історію клубу.

У залі був запах татамі. Веселий гомін молодшої групи відлунював приміщенням. Діти спілкувались між собою, ділились враженнями за день, обговорювали спільні інтереси. Проте, коли зайшов тренер, гомін змінився на шепіт. Молоді спортсмени підвели свої сповнені ентузіазму очі й очікували подальших вказівок. «Шикуйсь!», — пролунало з вуст наставника, і діти вмить підвелися та стали в одну лінію. Заняття розпочалося з першого та найважливішого етапу — розминки, яку, на диво, проводив не тренер, а один із його підопічних.

«Я роблю так для того, щоб кожен зміг звернути увагу на те, що робить, і самостійно усвідомити важливість розминки», — поділився Владислав.

Розминка розпочалася з розігріву всього тіла та закінчилася розтяжкою м’язів. Хоч діти були ще маленькими та мали певну свободу дій (адже тренер лише спостерігав за ними), усі поводилися дисципліновано й ставилися з повагою до напарника, який проводив розігрів: слухали та виконували його вказівки. Було видно, що дітвора серйозно налаштована на тренування.

Коли м’язи добряче розігрілися, пролунала команда розбитися на пари. Діти одразу зрозуміли: настав час другого етапу — улюбленого багатьма відпрацювання прийомів. На кожному занятті майбутні майстри вивчають один рух. «Зіркою» цього тренування була «задня підніжка». Це кидок, що базується на виведенні суперника з рівноваги назад із підставленням ноги за його п’яту. Різкий поштовх руками поєднується з маховим підбивом ноги опонента власним стегном. У результаті суперник втрачає опору та падає на спину.

Спочатку Владислав на прикладі одного з учнів показав, як виконувати прийом. Далі молодша група мала змогу під наглядом тренера відпрацювати рух на партнері. І коли усі спортсмени навчилися виконувати кидок, їм запропонували вправу на час: потрібно було зробити якомога більше підходів спочатку за 30 секунд, а потім — за 1 хвилину. Із цим завданням діти впоралися на «ура».

Далі робили кілька вправ на зміцнення та розвиток м’язів, і на цьому тренування закінчилося. Його завершення було таким же дисциплінованим, як і початок. Діти, втомлені й усміхнені, зібралися в коло для фінального поклону — традиційного вияву поваги у дзюдо. Спостерігаючи за ними, я зрозуміла: тут гартуються не лише м’язи, а й характери. Поки в нашому місті є такі наставники, як Владислав, і такі завзяті вихованці, майбутнє цього спорту в надійних руках.