РОЗДУМИ ПРО ВИБІР ПРОФЕСІЇ, УНІВЕРСИТЕТ І РЕАЛЬНІСТЬ РИНКУ ПРАЦІ

Автор: Віталій ГАНДЗЮК,

декан факультету філології й журналістики імені Михайла Стельмаха Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент

Сьогодні українські університети живуть у складному й суперечливому часі. Війна змінила не лише економіку, безпекову ситуацію чи демографію. Вона суттєво вплинула і на освіту, зокрема на мотивацію молоді до навчання та вибору професії. Дедалі частіше викладачі говорять про проблему, яка ще кілька років тому не була такою очевидною: до закладів вищої освіти вступає значна кількість випускників шкіл і ліцеїв, які не мають чіткої мотивації до навчання і часто не усвідомлюють, навіщо їм потрібна обрана спеціальність.

Особливо відчутною ця проблема є в педагогічних університетах. Сьогодні катастрофічно мало охочих навчатися на вчителя-предметника. Причини цього явища досить очевидні. Передусім – низька заробітна плата молодого педагога. Випускник університету, який приходить працювати до школи, часто отримує винагороду, що не відповідає ні рівню відповідальності, ні обсягу роботи, ні складності самої професії.

Є й інший чинник – складність комунікації з учнями. Освітні реформи, зокрема концепція Нової української школи, декларують правильні і важливі принципи: партнерство, повагу до особистості дитини, демократичність освітнього середовища. Проте на практиці нерідко виникає перекіс: учні добре знають про свої права, але значно менше – про обов’язки. У школах дедалі частіше можна спостерігати агресивну поведінку, грубість, використання лайливої лексики, зневажливе ставлення до вчителя. Для молодої людини, яка лише починає професійний шлях, це може стати серйозним психологічним викликом.

На цьому тлі виникає парадоксальна ситуація. Одні спеціальності гостро потребують студентів і майбутніх фахівців, а на інші – навпаки, формується шалений конкурс. Серед таких популярних напрямів – психологія. Щороку тисячі абітурієнтів прагнуть здобути саме цей фах. Проте мало хто замислюється над тим, що ринок праці вже сьогодні перенасичений дипломованими психологами. Після отримання диплома багато випускників стикаються з реальністю: вакансій значно менше, ніж бажаючих працювати за спеціальністю.

Подібна ситуація спостерігається і в інших гуманітарних сферах. Візьмімо, наприклад, журналістику. Це професія цікава, творча, суспільно важлива. Але в умовах війни вона стала ще й небезпечною. Робота журналіста часто пов’язана з відрядженнями у зони підвищеного ризику, з великим психологічним навантаженням, із ненормованим графіком. До цього додається і фінансовий аспект: заробітні плати в багатьох медіа сьогодні не можна назвати високими.

У результаті частина випускників спеціальності «Журналістика» після отримання диплома не йде працювати в медіасферу. Хтось обирає іншу діяльність, хтось шукає роботу, де можна швидше заробити. Молодь часто говорить про це досить відверто: мовляв, навіщо працювати в складній творчій професії, де потрібно багато читати, писати, аналізувати, знімати фото й відео, якщо можна, наприклад, працювати барменом і отримувати більше? Адже журналістика – це фах, який потребує постійного саморозвитку, інтелектуальної праці, творчого мислення. А це, як жартують самі студенти, «треба думати головою».

Однак у цій логіці є серйозна помилка. Робота в кафе чи барі може бути хорошим тимчасовим досвідом, але рідко стає стабільною довготривалою кар’єрою. Власники таких закладів часто віддають перевагу дуже молодим працівникам – 18–20 років. Коли ж людині виповнюється 25, її нерідко починають вважати «занадто дорослою» для цієї роботи і шукають нових, ще молодших працівників. І тоді виникає складна ситуація: повертатися до професії, отриманої в університеті, вже пізно. Теоретичні знання частково забуті, практичного досвіду немає, і доводиться погоджуватися на будь-яку роботу, яка не завжди приносить задоволення.

Тому, мабуть, одна з головних порад для старшокласників, які сьогодні обирають майбутній фах, – мислити стратегічно. Важливо ставити собі кілька простих, але чесних запитань: чи буде ця професія затребуваною через п’ять або десять років? Чи готовий я постійно розвиватися в цій сфері? Чи справді мені цікава ця діяльність, а не лише модна назва спеціальності?

Університет може дати знання, сформувати мислення, відкрити професійні можливості. Але він не може сформувати внутрішню мотивацію замість самої людини. Це вибір кожного.

Світ швидко змінюється, і професійний шлях сьогодні рідко буває прямим. Але важливо пам’ятати: найстійкішими виявляються ті кар’єри, які будуються не лише на швидкому заробітку, а на знаннях, уміннях і готовності постійно вдосконалюватися.

Можливо, саме цього сьогодні найбільше потребує українська освіта – не просто абітурієнтів, а молодих людей, які свідомо обирають свою професію і готові розвиватися разом із нею. Адже від їхнього вибору значною мірою залежить і майбутнє країни.