Танець – це особлива мова. Нею можна говорити без слів, але дуже голосно… рухами,
поглядом, диханням. Кожен, хто приходить у танцювальний зал, мріє колись запалити сцену. І саме тренер стає тією людиною, яка допомагає цій мрії вирости, сформуватися й перетворитися на результат.

Моя тренерка Ганна Сергіївна Бондарчук – людина, для якої танці є не просто професією, а
сенсом життя. Її шлях почався з дитячої енергії, що вимагала руху, а перетворився у вплив,
натхнення і силу, яку вона передає своїм учням.

У цьому інтерв’ю пані Ганна поділилася своєю історією: мріями і переживаннями,
принципами й емоціями, які допомагають виховувати нове покоління танцівників.

– Як і коли танці з’явилися у вашому житті?

– Коли я була маленькою, то мала дуже багато енергії і батьки вирішили направити її у правильне русло, завели мене на танці. Так і почався мій шлях.

– Чому ви вирішили стати саме тренером, а не займатися виключно танцювальною кар’єрою виконавця?

– Колись я мріяла лише про сцену: про світло прожекторів, глядачів і гучні оплески. Та після травми я зрозуміла: сцена, де потрібно виступати щодня, це вже не про мене. Моє тіло не могло витримати, а душа не хотіла боротись із собою. Тоді мій тренер почав ставити мене на заміни допомагати іншим, підтримувати, показувати рухи, підказувати. Саме в цей момент я відчула: навчати людей мені подобається навіть більше, ніж виступати. Так я ніби ділюсь частинкою себе. Бачу, як у кожному учневі з’являється той самий вогник, що колись запалив у мені танець.

– Що найважливіше у вихованні танцюриста?

– Мої танцівники – це не просто «прийти потанцювати і все». Це значно більше. Мені важливо їх виховувати як людей. Я бачу, як вони навіть несвідомо переймають моє бачення, спосіб самовираження. Я відчуваю велику відповідальність. Мені хочеться, щоб поруч зі мною вони росли як особистості, вчилися відчувати, розуміти, проявляти себе справжніми.
І найголовніше: щоб вони мене чули.

– Яким ви бачите «ідеального» учня?

– Це той, хто старається, слухає, довіряє і не здається, навіть коли важко. Мені важливі не тільки рухи, а стан усередині: коли учень танцює серцем, коли хоче зрозуміти, як зробити краще, а не просто повторити. Ідеальний учень – це той, хто чує, відчуває і росте. Тоді наші результати стають спільними.

– Чи бувають «важкі» учні та як з ними знаходите спільну мову?

– Звичайно, бувають . Бувають діти з ідеальними даними , але відсутнім бажанням танцювати, тоді робота відбувається у комплексі з батьками і маленькими кроками ми даруємо любов до цієї справи. З кожним робота індивідуальна.

– Які риси характеру допомагають вам у професії, а які – заважають?

– Мабуть, найбільше допомагає емпатія. Я відчуваю дітей. Це створює безпечну атмосферу, де вони можуть розкриватися. Учні бачать, що я справжня, тому довіряють і хочуть бути схожими. Заважає перфекціонізм. Іноді я хочу , щоб усе було ідеально, але це може виснажувати мене і дітей. Танці – це процес, а не лише результат. Ще, коли сильно проживаєш моменти, можеш швидко вигоріти або брати все близько до серця. Це нормально. Головне навчитися відновлюватись. Я переживаю за учнів як за своїх дітей, але не можу врятувати всіх. Іноді треба дозволити їм самим пройти свої життєві уроки.

– Який ваш улюблений стиль танцю і чому саме він?

– Мій основний стиль це Jazz-funk. Він жіночний, може бути легкий або з перчинкою. Іноді
contemporary, а іноді звичайні хорео.

– Про що ви мрієте як тренер і танцівниця?

– Щоб всі тренери були обізнані і не травмували дітей. Звичайно, ще визнання на
міжнародному рівні.

– Що б ви порадили тим, хто робить перші кроки в танцях?

– Одразу розвиватись і пробувати все, занурювати себе у цей світ. Закачувати своє тіло, щоб було менше травм . Не боятися пробувати нове.

Коли слухаєш Ганну Сергіївну, розумієш: танець – це більше, ніж рух. Це шлях сили після травм, шлях любові через вимогливість, шлях віри у кожного, хто виходить на паркет. У кожному з нас вона запалює той самий внутрішній вогник, який колись привів її маленькою дівчинкою у танці. Її слова “мої учні – моя найбільша нагорода” показують усе: вона – тренер, який формує
не лише техніку, а й характер. І саме тому біля неї хочеться рости, старатися та перемагати.
Для мене честь бути її ученицею. І я знаю: під її керівництвом кожен крок на паркеті має сенс.

Вона – тренер, що вірить, а коли в тебе вірять – можливо все.

Анастасія КВІЦІНСЬКА