«90-60-90» – цифри, які стали фетишем сучасності, своєрідним кодом до «ідеальної» жіночої фігури. Якщо для чоловіків «ідеал» часто зводиться до фізичної сили, успіху та статусу, то для жінок, це, передусім, зовнішність. Саме тут на авансцену виходять ті магічні цифри.
У час розвинутих медіа та соціальних мереж, часто згадується, що саме така фігура є запорукою успіху, щастя та, зрештою, любові. Дівчата, прагнучи досягти такого ефемерного ідеалу, нерідко сідають на жорстокі дієти, виснажуються в спортзалах, ба більше, вдаються і до пластичних операцій. І все це заради того, аби втиснутися в ложе загальноприйнятого стандарту.
Параметри 90-60-90 – умовний «золотий стандарт» модельного бізнесу 90-х років. Вважається, що його списали із супермоделі Кейт Мосс з її параметрами 87-58-89 при рості 168 сантиметрів. У цей же стандарт вписувалися інші королеви подіуму 90-х – Клаудія Шиффер, Сінді Кроуфорд, Наомі Кемпбелл. Та вже й тоді лунали критичні голоси, що цей стандарт не лише нереалістичний, а й шкідливий.
Хто ж узагалі вирішив, що цьому стандарту мають відповідати всі моделі? Напевно, початок таких «ниточок» слід шукати від модельєрів. Коли вони працюють над випуском нової колекції, їм потрібен певний стандарт, бо з цим зручно та простіше. Не потрібно підганяти одяг під різні форми, зменшувати або збільшувати його. У модельний бізнес тому і прийнято приймати дівчат певної пропорції.
Стереотип про «ідеальні» параметри викликає у багатьох жінок внутрішні комплекси, невпевненість у собі, а в деяких випадках навіть призводить до розладів харчової поведінки. Нав’язаний образ ідеалу часто змушує дівчат гнатися за химерним відображенням у дзеркалі, а не за власним комфортом у тілі. Навіщо комусь «вписуватись» у чужі стандарти, якщо краса давно вже вийшла за межі конкретних цифр?
Сьогодні світ дедалі частіше обирає різноманітність, де усе більше брендів, зокрема Dove, H&M та навіть Victoria’s Secret почали залучати моделей з різними типами фігури, демонструючи, що краса не має бути однаковою. Натомість є і велика кількість обурень на такі зміни. Після модних показів у соціальних мережах часто можна зустріти коментарі з думками, що продовжувати демонструвати одяг на дефіле мають виключно моделі, які як раз і вписуються в стандарти «90-60-90».
На мою думку, краса – це поняття набагато ширше і багатогранніше, ніж три зафіксовані цифри. Вона не підкоряється жорстким математичним формулам. Навіть побіжний погляд на історію мистецтва та культури може розвіяти міф про універсальність «90-60-90». У добу Відродження ідеальними вважалися пишні форми, що символізували здоров’я та родючість. Згадати лише картини Пітера Рубенса чи Тіціана – там ми не знайдемо жодної моделі з параметрами сучасної манекенниці. На сході свої стандарти, в Африці – свої. Кожна культура, кожна епоха має своє розуміння краси, і воно постійно еволюціонує.
Ідеал краси часто формується не лише зовнішністю, а й внутрішнім світом людини: харизма, інтелект, почуття гумору, доброта, життєрадісність – все це робить людину привабливою, незалежно від її талії чи стегон. Це є «внутрішнім світлом», що може сяяти крізь оболонку, а таке неможливо виміряти сантиметрами.
Євгенія КАРДАШ
